... наче в МакДоналдзі почали продавати кіндер-сюрпризи. І я чогось подумала, блін, як це круто! Тепер я зможу переплачувати в МакДоналдзі не тільки за колу, а і за кіндери, які можна купити чи не в кожному кіоску) (це такі думки при тому, що в реальному житті я вже давно не п*ю колу і не відвідую такі заклади швидкого травлення). Але тут хтось, вже не згадаю хто, сказав – але працівники на касі не дають тобі самій їх розвертати, а на твоїх очах знімають фольгу, розділяють яйце пополам, дістають іграшку, а вже потім дають її тобі! Я не повірила своїм вухам! Це ж треба – така підступність! Першою мою «кіндер-дитину» бачу не я, а «касирша-акушерка» з мінімальними, а то й повною відсутністю знать, вмінь та навичок, як слід поводитись з немовлям! Ну от у моєму сні я беру подругу Ксю і ми чимчмкуємо до МакДоналдзу. І таки-да!!! Їх розвертають!!! Я псіхую і кажу, що я не братиму свою дитину з їх брудних рук. Ксю вмовляє мене скуштувати хоча би картоплю по-селянськи. Але я обурена! Я не хочу знаходитись в цьому «горе-пологовому будинку» більше жодної секунди! Ось так я відмовляюсь від МакДональдзу не тільки в реалі, а й у снах :)

Відучорашньої ночі відчула біль у горлі і підступну температуру «під 37». Випила Гріпекс. Полежала в ванні з морскою сіллю. Пополоскала горло відваром трав «Елекасол», до речі дуже приємний на смак. Намазала мигдалики люголем, хоча так поки нема що мазати. Але так, щоб було. Навіть послала свіжу випрасувану постіль під девізом «Антигрип!». І о пів на третю лягла-таки спати. Прокинулась з важкою головою і соплями. Випила чаю з бегемотом, він наче заспокоює моє горло. І побризгала Хлорофіліптом. За порадаю однієї знайомої куплю ще сьогодні ефірні масла, і подихаю ними...

Це я до чого – моє горло слабке і нікуди не годне, бо у грудні перенесло 4 операції... Не хочу ускладнень. Не хочу взагалі хворіти. Хочу бути здоровою в перший день весни!

Може хтось підкаже нетрадиційні чи оригінальні традиційні засоби від цієї напасті?

Молоко не переношу навіть на вигляд, на мед алергія...

В кімнаті вже темно. Завішені штори. Червоні, як тюльпани з Голандії, щ знайшли тимчасове помешкання у підземному переході на Святошино. Горить ароматична паличка зі смакоком і на дотик як персик:) Напевно, це я вже мрію про перспективу літа за весною. Вчора мені спало на думку, що, можливо, я люблю весну навіть більше за осінь. Бо! По-перше, за весною ще буде осінь, а за осінню тільки самоколупаюча і задрочуюча до кісток зима... Я готова пройнятись симпатією до зими лише за те, що її любить близька мені людина, але жодна близька мені людина не любить зими... По-друге, осінь не пахне весною! І немає ароматичних паличок із запахом весни! Восени повітря не хапає тебе за щоки приємною прохолодою і не розтягує їх у посмішку до незнайомих людей. Восени хочеться робити добре близьким. Весною хочеться, щоб добре було всім. Навесні з новою силою утверджуєшся в собі, своїх мріях і планах. Це дуже відчутний трамплін після флегматичної зими... І тільки весною в голові щороку воскресає і знову на рік помирає думка, що дихати – це найпрекрасніше, що можна робити на вулицях нашої планети... А ще весна – це пора моїх улюблених нарцисів...